Кардинал Йосиф Сліпий – один з великих діячів ХХ століття, отець і глава Української Греко-Католицької Церкви. Він був натхненним ученим, священиком та єпископом, який блискуче керував стадом мучеників і пропалих безвісти. І безумовно – був великим українцем свого часу.
Патріарх, якого кидали до в’язниці, катували, морили голодом, мучили неймовірним холодом, висміювали, ображали, лаяли: терпів усе заради єдності з Містичним Тілом. Він був справжнім принцом Церкви і дав своєю присутністю більше слави Священній Колегії Кардиналів, аніж йому дало його призначення на посаду. Однак, не тільки через його талант, через страждання і славу ми, звичайні християни, звертаємо на нього увагу, щоб в світлі його життя вдосконалитись самим. Ні, його приклад вчить нас чогось значно більшого і в той же час простого: наслідувати Ісуса і ставати подібними до Нього.
Роман Коберницький-Дичковський – справжнє ім’я, але тепер він більше відомий як Сліпий. Він – хлопчик із села Заздрість, у Західній Україні. Ще 1897 року, в п’ять років, він вчив читати свого брата Йосифа, а майже сторіччя пізніше вже всьому світу він буде відомий як Йосиф. Він стане великою людиною в своїй країні. Стане світлом, яке буде сяяти впродовж усього ХХ століття в темряві комунізму, який заперечував Бога.
Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892році у глибоко християнській родині. У дуже ранньому віці він показав любов до навчання і Божих справ. Був міцної статури, благородний і гарний на вигляд. У віці 19 років здобув середню освіту в Тернополі та, живучи у єпархіальній семінарії, почав студіювати філософію у Львівському університеті. Він хвилювався, що бажання стати професором університету може завдати шкоди його священичому покликанню. Але благочестивому митрополитові Львова, Андрею Шептицькому, вдалося звільнити його від турбот, посилаючи на продовження навчання до Інсбрука (Австрія). У вересні 1914 року царські війська окупували Західну Україну і заарештували Шептицького, тому що “він нагадав своїй пастві, щоб залишалися вірними Папі”. Митрополит Андрей перебував у в’язниці до березня 1917 року, аж поки царський уряд був повалений. Помер на вигнанні, в Римі 7 вересня 1984 року.
Режим царської влади та Російська Православна Церква в Україні придушували права України та Української Греко-Католицької Церкви, об’єднаної з Римом. Вони ніколи не визнавали Брест-Литовської унії 1596 року, за якою Українська Греко-Католицька Церква відновила спілкування з Апостольським Престолом. На священика Йосиф Сліпий був висвячений 30 вересня 1917 року. Він повернувся з навчання 1918 року, отримав звання професора, а потім вирушив до Риму продовжувати навчання. Додому він повернувся 1922 року вже професором догматичного богослов’я, був викладачем Греко-Католицької Духовної Семінарії у Львові, а також засновником та редактором щоквартальника “Богословія”. 1929 року Йосифа Сліпого призначили ректором Львівської Богословської Академії, на цій посаді він залишався до 1944 року. Це був період, коли він працював, як священик і вчений.
Батьківське серце патріарха особливо ранили страждання і потреби його співвітчизників в Україні й усіх віруючих, які страждали від комунізму. Невпинна пропаганда була причиною, через яку його народ також писав до Організації Об’єднаних Націй і президента Картера. У 1977 році, коли Сліпому було 85 років, він сказав промову на суді Сахарова:”Я тут з двох причин. Сьогодні я свідчу про релігійні переслідування в Радянському Союзі та в моїй батьківщині, Україні. Церква, в якій я глава і священик, є жертвою цього переслідування, і де говорять про мою Церкву, там я повинен бути, щоб захистити її. Друга причина, що я приречений: я свідок цього архіпелагу, як інший “приречений”, Солженіцин, назвав його… ” На жаль, на Заході голоси цих свідків придушували особи, які, живучи в безпеці від радянського табору, як і раніше вірили – не дивлячись на свідчення тривалістю майже сімдесят років, під час яких жахливо страждали багато віруючих, – що марксисти-атеїсти можуть поважати народ Божий.
Кардинал помер 7 вересня 1984року.
Найкращий спосіб вшанувати пам’ять цього великого послідовника Христа – прислухатися до його повчань. Його велика душа знайшла спочинок в мирі Христа!