Україна входить до переліку 29 держав, які мають право працювати в Антарктиці. Щороку 10-14 українців відправляються на так звану зимівлю на станцію Академік Вернадський.
Вона розташована на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова. Станція працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією. До 1996 ця станція називалась «Фарадей». Заснована у 1953 році як британська станція, а в лютому 1996 року була придбана Україною за символічну ціну в один фунт стерлінгів у Британії.
У квітні цього року XXI Українську антарктичну експедицію на станції Вернадський замінять нові науковці та технічні працівники. Ці люди пройшли спеціальні тренування, медичний огляд та психологічні тести. Вони рік працюватимуть в Антарктиді, фактично без зв’язку із рештою світу. Учасники експедиції вивчатимуть та досліджуватимуть Антарктиду, а також вплив життя в цих умовах на фізичний та психологічний стан людини.
Учасники попередніх експедицій і ті, хто полетить на острів Галіндез уперше, та працівники Національного антарктичного наукового центру розповіли про особливості роботи на Південному полюсі.
1. Зв’язок з навколишнім світом – обмежений.
Зараз працівники станції Академік Вернадський використовують для зв’язку супутникову систему, а також Інтернет, однак вони є дуже дорогими. Зокрема, вартість 1 Мб циркулюючої інформації становить понад 200 грн. Оскільки на зв’язок для однієї експедиції виділено 200 тис. грн, доводиться економити. Між собою полярники спілкуються за допомогою радіозв’язку та на коротких хвилях. Водночас до 2019 року на станції планують встановити систему супутникового Інтернету, яка забезпечить для станції безлімітний Інтернет, роботу веб-камер та телебачення. Наразі для учасників експедиції раз на тиждень присилають релізи, де написана переважно позитивна інформація, адже новини там подивитись неможливо. За словами учасників експедицій, коли читаєш позитивні новини, жити та робити свою справу набагато легше. Один раз на тиждень «зимівники» відправляють та отримують особисту і службову пошту. Також полярники можуть телефонувати рідним, проте вартість однієї хвилини розмови коштує 1,2 долара, тому дзвонять вони додому не часто.
2. Жінок у експедицію не беруть.
Заслужений діяч науки і техніки, керівник наукового напряму медико-біологічних досліджень, учасник Першої морської антарктичної експедиції багатьох сезонних експедицій Євген Моісеєнко сказав, що протипоказань перебування жінок на Південному полюсі немає, однак на зимівлю їх не беруть. Лікар пояснив, що у 1991 році була історія, коли на аналогічного типу німецьку станцію відправили жіночу експедицію. Через два місяці жінок із станції забрали, відправили туди чоловіків, бо жіноча команда поламала усю інфраструктуру. Крім того, у 1997 році українці відправили на станцію змішану групу: 4 жінки-науковці та 8 чоловіків. Жінкам важко було витримувати фізичне навантаження, зокрема відкидати сніг, тому усю роботу робили чоловіки, і вони виснажувались. Після цього у станції тривалого перебування у замкнутому колективі жінок не беруть.
3. Вихідних днів на станції немає.
Кожен член експедиції підписує план, який він має виконати упродовж свого перебування на станції. До прикладу, лікар повинен щодня виконувати певні заміри та аналізи, навіть, якщо усі учасники зимівки здорові. Лікар кожного дня виконує програму: заміряє тиск, пульс, робить аналізи крові, різні дослідження. Усі дані медик передає до Києва, де науковці їх аналізують і вивчають зміни стану здоров’я людини, яка рік живе на Південному полюсі. Геофізик, командир загону зимівників 22УАЕ – начальник станції, учасник 5 експедицій Віктор Лук’ященко розповів, що план потрібно виконувати щодня, тому вихідних у зимівників немає. Прокидаються полярники в різних годинах, бо обов’язки в усіх різні, тож снідають окремо. Однак обід – спільний. Якщо хтось мусить пропустити обідню трапезу, обов’язково має попередити чергового. Також організовано полярники вечеряють. Що робити у вільний час, кожен мешканець станції визначає сам, залежно від того, коли та що із плану на день він робить. У вільний час полярники можуть займатися у спортзалі, грати у футбол, настільні ігри тощо. Також на станції є бібліотека, фільмотека та дискотека.
4. Щосуботи полярники одягають костюми та краватки.
На станції Академік Вернадський дотепер збереглась англійська традиція: щосуботи усі учасники експедиції одягають костюми, краватки і сідають за святковий стіл. Після спільного обіду вони сидять у барі. Відповідно до меню полярників щодня їм виділяють по 50 грам вина. Вино, яке «назбирується» упродовж тижня, мешканці станції випивають у суботу, влаштовуючи собі так звані розвантажувальні дні.
5. Сусідами мешканців станції є тисячі пінгвінів.
Ще десять років тому пінгвіни для острова Галіндез були дивиною. Однак зараз там живуть тисячі пінгвінів. За словами Віктора Лук’ященка, під час ХХ експедиції (2015-2016 рр) цих птахів на острові, площа якого 0,8 км², було близько 4 тисяч. Проте гладити і брати на руки пінгвінів полярникам не рекомендують, бо вони можуть серйозно травмувати людину.
6. Температури -40°С на острові Галіндез не буває
Дуже низьких температур на острові, де розташована станції Академік Вернадський, немає. Влітку на станції переважно близько 0 градусів. Іноді буває до 4 градусів тепла. Взимку там температура опускається до -20-24 градусів. Євген Моісеєнко сказав, що серед негативів клімату острова – вітер та відсутність сонця упродовж 330 днів у році. Найнижча температура на острові була -44 градуси, а найвища – 14 градусів тепла.
7. Проблеми – «кольоровий» голод та депресія від нестачі сонця.
Оскільки на станції Вернадський сонце буває лише близько 30 днів на рік, у експедицію відбирають людей, в яких дуже стійка психіка. Вони проходять спеціальну психологічну підготовку, щоб «не зірватися» і добре виконати програму. Усі учасники експедиції приймають комплекс вітамінів, щоб компенсувати ті елементи, які вони не отримують на Південному полюсі. Однак психологічні зміни у зимівників все ж відбуваються: змінюється світогляд, експресуються індивідуальні якості, випливає назовні якийсь задавнений стрес тощо. Щоб попередити ускладнення, з учасниками експедиції щодня працюють професіонали. Також у людей, які тривалий час перебувають в Антарктиді, може виникнути кольоровий голод, адже там практично немає кольорів, є чорне і біле. Водночас найпоширенішою проблемою, пов’язаною із здоров’ям полярників, є травматизм.
8. Сміття в Антарктиді пресують або затоплюють.
До поводження із побутовими відходами учасники експедиції ставляться дуже відповідально. Головний інженер НАНЦ, учасник трьох сезонних експедицій, координатор перезмінок і логістичних операцій на острові Галіндез Ігор Мороз розповів, що навіть, якщо хтось із «зимівників» закурив на острові, він не викидає недопалок деінде, а приносить його на станцію і викидає в урну. На станції є спеціальна кімната, де стоїть електричний компактер, який стискає тверде сміття у брикети. За рік таких брикетів назбирується до 20 герметизованих мішків, об’ємом 1 м3. По завершенню експедиції мішки вивозять і утилізують. Водночас метал та скло дозволено затоплювати в морі, заховавши їх у спеціальні бочки. Щоправда, у останні роки це не практикують.
9. Першою «жертвою» Антарктиди є українець.
Першою людиною, яка загинула, досліджуючи Антарктиду, був українець Іван Хмара. Він був молодим полтавцем, який загинув, рятуючи експедиційне майно та допомагаючи товаришу. На момент трагедії Іванові Хмарі навіть не виповнилося двадцяти. Наступного дня на його честь влаштували салют в Антарктиді. Друзі ридали, згадуючи, як іще кілька годин тому Іван був щасливий, буквально плакав з радощів, бо йому вранці повідомили, що молода дружина Валентина народила сина.
