День народження Степана Бандери

“Я народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії, разом з двома іншими західноукраїнськими країнами: Буковиною і Закарпаттям…” – з цих слів розпочинається автобіографія Степана Андрійовича Бандери.
12 жовтня 1957 року на сходах будинку на вулиці Карла, 8, у Мюнхені було знайдено мертвим доктора Лева Ребета, редактора “Українського Самостійника”, одного з керівників “Організації Українських націоналістів за кордоном” (ОУН(з)) “двійкарів”, давнього політичного опонента Бандери і ОУН (революційної). Медична експертиза, проведена через 48 годин після смерті, встановила, що смерть наступила внаслідок зупинки серця.
У четвер, 15 жовтня 1959 року на майданчику сходів першого поверху на вулиці Крайтмайр, 7 у Мюнхені о 13.05 було знайдено вмираючого, облитого кров’ю Степана Бандеру, провідника ОУН. У цьому будинку він мешкав зі своєю сім’єю. Його відразу ж було відвезено до лікарні. Лікар при огляді вже мертвого Бандери знайшов під правою пахвою прив’язану кобуру з револьвером (Бандера був ліваком), і тому про цей випадок відразу ж було повідомлено кримінальну поліцію.
Експертиза встановила, що “смерть прийшла внаслідок насильного способу через отруєння ціанистим калієм”.
Німецька кримінальна поліція відразу ж взяла фальшивий слід і протягом усього слідства так і не змогла нічого встановити.
Степан Андрійович Бандера – одна із головних постатей історії України XX століття. Він увійшов у нашу історію як видатний політичний діяч українського національно – визвольного руху, як Голова Революційного Проводу Організації Українських Націоналістів (РП ОУН) і як невмирущий, світлий символ боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу (УСДРП). Навколо його імені запеклі суперечки не стихають і досі: одні вважають його поплічником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, інші – патріотом і борцем за незалежність України. Уже майже два десятки років від проголошення незалежності України, а жителів західної її частини продовжують називати «бандерівцями», вкладаючи в це поняття виразно негативний смисл. У декого пошана до цієї людини сягає того, що вони називають Бандеру «героєм ХХ століття» і найвидатнішою особистістю у всій історії України.
Під час Другої світової війни німецькі окупанти України його ім’ям, «Бандерабевегунг» , називали визвольну боротьбу українського народу, а московсько – більшовицькі поневолювачі «Бандерівцями» називали всіх учасників визвольної боротьби, які боролися за визволення своїх народів. «Бандерівці» для російсько – більшовицьких поневолювачів і їхніх польських васалів стали уособленням найнебезпечніших і найлютіших їхніх ворогів, так, як колись, у минулому, ними були: гайдамаки, мазепинці, петлюрівці. Ще й досі для всіх комуно – більшовицьких ворогів Української держави українські патріоти, борці за державну незалежність і суверенність України – це ті ж націоналісти – бандерівці.
Український національно – визвольний рух та збройна повстанська боротьба під час війни та в повоєнні роки проти обох поневолювачів України, німецьких і московських, стала можливою лише завдяки незвичайному героїзмові членів ОУН, бійців і командирів УПА та всього українського народу. Проти німецьких окупантів вона тривала три роки, до їх вигнання з України у жовтні 1944 року, а проти московських – у збройній формі, до 1954 року та в підпільно – нелегальній до розвалу СРСР у 1991 році. І вся ця героїчна, довготривала боротьба велася під символічною назвою «бандерівців».

Більше новин на: Яворів Інфо

Поділитись:
НА ГОЛОВНУ