День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні щорічно в останню суботу травня.
Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій у 1491 р. з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України і суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.
Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 рр., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (у 1574 р.), який історично поклав початок розвитку книгодрукування в Україні.
Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тодішньої публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська лаврська друкарня працювала три століття.
Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592-1602 р.
Всього в Україні в 1574 – 1648 рр. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торгівельні міста — Київ, Львів, Острог: тут були не тільки кадри ремісників, книжників, редакторів, а й можливості більш широкого збуту. При великих друкарнях були свої книжкові магазини. Продажем книг займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які поширювали книги разом з іншими товарами.
Був в Україні і негативний досвід руйнування книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.
Українське книговидання часом ледь жевріло, але не вмирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.
Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.
В даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, встала інша серйозна проблема — ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич, «можливість «жити з видання» якраз і є показником зрілості суспільства, яке бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах».
Щоб видавати книгу, потрібно знати її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.