6 лютого християни вшановують пам’ять преподобної Ксенії. У народі 6 лютого називають Оксанин день, Оксани-Дороти й зауважують: «Яка Оксана – така й весна».

Ім’я Оксана походить від давньогрецького слова «ксеніа», що означає «гостинність». Інші версії – «гостя», «іноземка».

Східна Церква цього дня вшановує святу Ксенію Римлянку, яка проміняла матеріальні блага на службу Богові, була висвячена на дияконесу, а також опікувалась жіночим монастирем, надихаючи дівчат своєю вірою.

Ксенія народилась у V столітті в Римі, в сім’ї сенатора. При народженні отримала ім’я Євсенія. З дитинства перебувала в любові до Ісуса, з віком зрозуміла, що хоче віддати Йому своє життя. Її батьки про це нічого не знали, а донька не розповідала, оскільки знала, що не приймуть її вибору. Коли Євсенія підросла, батьки знайшли їй нареченого і почали готуватися до весілля. Тоді дівчина наважилася роздати все своє багатство потребуючим і однієї ночі разом зі своїми двома служницями покинула рідний дім.
Їхня дорога тривала довго і була нелегкою. Євсенія робила це для того, щоб заплутати свої сліди, знаючи, що батьки шукатимуть її. Вони прибули на острів Коа, де поселилися в невеличкому домі на окраїні поселення. Тоді Євсенія змінила своє ім’я на Ксенію (одне зі значень – «подорожня»). Життя своє вони присвятили молитві і ділам у славу Божу, та це давалося їм нелегко. Тому Ксенія та її служниці почали просити в Бога того, хто міг би їм допомогти.
У цей час на острів Коа прибув отець Павло, ігумен монастиря св. Андрія в карійському місті Миласі, який став духовним провідником трьох молодих жінок. З острова Коа вони вирушили до Миласі, де Ксенія придбала невеликий будинок і переобладнала його на монастир, який почали називати Коа. З часом до Ксенії почали приєднуватися інші дівиці, які хотіли провадити чернечий спосіб життя.
Після смерті єпископа Миласі його наступником став ігумен Павло. Тоді він висвятив Ксенію на дияконесу, і вона допомагала в церкві й опікувалась жінками.
Та на землі св. Ксенія служила Богові недовго. Відчула, коли мала постати перед Творцем, скликала сестер, щоб попрощатися. Залишившись у церкві сама, довго стояла перед розп’яттям і перебувала у молитві з Богом. Та ось засяяло ясне світло і з храму донісся приємний запах. Коли сестри увійшли всередину, то побачили дияконесу на землі мертвою. Тоді над церквою з’явився блискучий хрест у сяючому вінку. Це бачили мешканці міста і єпископ Павло, та не знали, що трапилося.
Під час поховання св. Ксенії цей вінок із хрестом супроводжував її гроб аж до місця, де поховали святу. Незабаром померли і її служниці, які вірно служили Господу. Їх поховали біля святої Ксенії. Одна з них, відчуваючи свій кінець, розкрила тайну Ксенії, яка, покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем.

Більше новин на: Яворів Інфо