На Донбасі, у районі селища Зайцеве, 8 квітня 2018 року загинув командир взводу розвідки 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Володимир Майборода.
Комвзвода Володимир Майборода «Май» загинув на Великдень. Кілька днів побратими шукали його; рідні і друзі молились, сподіваючись побачити живим – і тільки 15 квітня у цій трагедії була поставлена остання крапка.
Близько 14.00 на КПВВ «Мар’їнка» представики СІМІК передали побратимам тіло їх командира, 50-річного прапорщика ЗСУ Володимира Майбороди, який загинув у день найбільшого християнського свята, перешкодивши ворогу зробити чергову провокацію.
«Володимир прийшов захищати Україну з початком війни. Мужній і відважний, він немов магніт притягував до себе таких же відчайдух, разом з якими завжди прикривав найнебезпечніші напрямки, виконував найбільш важкі й відповідальні задачі. Авдіївська промка, шахта «Бутівка», «Орел» – це дуже неповний перелік небезпечних позицій, де взвод Мая самовіддано виконував поставлені перед ним задачі по захисту свого народу.
В неділю 8 квітня Май разом із своїми бійцями перебував у «секреті» на спостережнику поблизу Жованки-Зайцевого. Обачливість була не зайвою: кілька днів поспіль на цій небезпечній ділянці фронту противник виявляв помітну активність: стягував сили, проводив аеророзвідку за допомогою БПЛА, здійснював провокації серед мирного населення окупованих територій. Напередодні спосерігачі помітили тут підозрілий рух, тож командир взводу вирішив особисто перевірити обстановку.
І він не помилився. Близько 16.00 неподалік себе «Май» помітив противника, який невеликою групою в 4-5 осіб намагався обійти українських військових і застукати їх зненацька в святковий день. Володимир миттєво прийняв єдино можливе рішення: розділитися і атакувати нечисленного ворога з двох боків, посіявши паніку, і знищити наявними вогневими засобами. Двох своїх бійців він відправив в один бік, а сам як найбільш досвідчений вирушив в інший.
І все би вдалося, але… Підступна міна раптово обірвала життя відважного воїна. Пролунало два вибухи; сполохані вороги кинулися втікати. Кілька автоматних черг їм услід від побратимів Мая одразу поклали на землю двох нападників, іншим вдалося втекти. За даними, озвученими противником, в результаті короткого бою втрати ворога склали 2 – 200 та 3 – 300.
Але Май не повернувся… До темряви побратими шукали свого командира, ризикуючи собою, оглядали балочки мало не під носом у ворога. Не знайшли… Наступного дня вирушили знов; напоролися на засаду, прийняли бій і змушені були відступити. Весь тиждень бійці взводу Мая та всієї бригади, родичі і волонтери перебували в страшному напруженні, все ще сподіваючись, що командир живий, можливо, поранений чи в полоні. Тож поки одні не припиняли пошуків, інші наполегливо сканували всі перемовини противника в надії отримати хоч якусь інформацію про мужнього воїна.
І лиш 13 квітня противник виклав в Інтернет повідомлення про те, що бойовики знайшли в степу коло своїх позицій тіло славного сина України… Згідно з озвученими ним даними, комвзвода підірвався на протипіхотній міні – але, навіть стікаючи кров’ю, досвідчений розвідник зумів відповзти від місця вибуху, замаскувавши свій слід так, що ворог не зміг його знайти. На жаль, не змогли його знайти і побратими… Внаслідок отриманої під час вибуху контузії він, вірогідно, втратив орієнтацію і відповзав в протилежному від своїх окопів напрямку, що теж дуже ускладнило пошуки. Якби там не було – як в житті, так і в смерті командир взводу показав себе мужнім воїном, сильним, відважним, досвідченим, з величезною жагою до життя…
Кілька днів тривали перемовини і лиш 15 квітня нарешті вдалося отримати від бойовиків тіло славного командира. До речі, дякуємо всім, хто мав витримку і мовчав в Інтернеті про трагедію – це дало можливість швидко і успішно завершити перемовини з бойовиками і отримати тіло Героя без ускладнень. Після проведення судмедекспертизи комвзвода Володимира Майбороду буде поховано на батьківщині (про час і дату повідомимо додатково)», – йдеться у повідомленні на сторінці 24-ї бригади у Фейсбуці.
У Героя залишились самотніми дружина і донька.
