19 квітня 12.00 год. по 18:00 год., Яворівський національний природний парк запрошує усіх охочих долучитись до Великодніх гаївок.
На Вас чекають великодні ігри, гаївки та забави.
Дрес-код: вишиванка.
Довідка
Починаючи з Великодньої неділі, протягом трьох днів усім парафіянам дозволялося дзвонити в церковні дзвони. Найбільше цим правом користувалися діти і молодь. Великодньому дзвонові приписувалася важлива ритуальна роль. Вважалося, що він відлякує нечисту силу і сприяє тому, «щоб гречка уродила». Окрім дзвонів ритуальний шум створювали за допомогою різноманітних саморобних пристроїв. У Західній Україні спеціально на Великдень для дітей виготовляли різноманітні тріскачки і калатала. Ними користувались у дні «Страстей Господніх», тобто з п’ятниці до неділі, коли заборонялося дзвонити у дзвони. Окрім дерев’яних відомі й металеві стукачки — клепала. Побутувало навіть прислів’я: «Піп у дзвін, а чорт у клепало». У галицьких і подільських селах парубки і підлітки стріляли на Великдень із самопалів — «моздирів» і спеціальних мортир, начинених сіркою і вугіллям.
Багатий репертуар традиційних великодніх ігор українців передбачав дитячі, парубочі, дівочі, змішані та спільні забави. Популярною дитячою грою було «цоканє», «навбитки» — стукання яйцями. Спочатку «цокались» носиками, а потім тупим кінцем. Той, кому вдавалося розбити яйце суперника, забирав його собі як виграш. Парубочі ігри «бити дупака», «піп», «чорт», «харлай», «третяк», «кашу варити», «довгої лози» та інші носили переважно характер змагання в спритності, швидкості й силі. Натомість у дівочих іграх — «шум», «білоданчик», «жельман», «кострубонька», «мак», «кривий танець» та ін. випробовувались художні здібності учасниць — вміння танцювати, співати, перевтілюватися в певний образ. Недарма великодні ігрища вважалися в народі справжніми ярмарками наречених.