Ось і промайнуло тепле літо. Час відпочинку, дозвілля… На календарі вересень. У кожного із нас є різні асоціації щодо цього місяця. Перш за все – це перший місяць осені. Завершення відпусток та початок праці… На селі – це час збору урожаю…
Однак кожен із нас пам’ятає, що цього місяця починається навчальний рік. Саме першого вересня всі діти йдуть до школи та вчаться впродовж наступного навчального року. Але чи лише у ці місяці ми вчимося?
Давня українська приказка каже: «Вік жий – вік вчися». І в цих словах є велика істина та мудрість. Одне із покликань людини – зростати та розвиватися під усіма аспектами її життя: фізичним, особистісним, духовним, моральним… І саме готовність вчитися допомагає їй реалізувати це покликання. Оскільки життя людини починається із зачаття, то вже у ці перші місяці її втаємниченого життя вона не лише збільшується у розмірах та вазі, але готується до життя поза лоном своєї мами. Особливо у останні кілька місяців перед народженням дитя багато тренується і, можна сказати, вчиться.
З моменту народження і до перших п’ятьох років дитина вчиться так інтенсивно та багато як ніколи більше за все своє подальше життя. Адже в цей відповідальний період вона вчиться практично всього, що проявлятиме її в житті – ходити, говорити, поведінки, реакції на зовнішній світ… Так закладаються основи особистості дитини.
Паралельно відбувається інтелектуальне навчання. Хоча сьогодні діти активно
пізнають світ задовго до шкільної парти, однак інтенсивний його шлях припадає на шкільні роки. Потім приходить професійне становлення… І тут знову без навчання нікуди. І навіть працюючи, якщо людина хоче бути добрим фахівцем своєї справи, потрібно бути готовим знову вчитися.
Особливо готовності вчитися потрібно у духовному, християнському житті. Так,
сьогодні Церква допомагає дітям підготуватися до Таїнства Сповіді та Євхаристії, а пізніше і до Таїнства Подружжя. Однак це ніколи не замінить того, що дитина досвідчує і пізнає у своїй родині. Як і в будь-якій справі, першими вчителями дитини є її батьки та найближче оточення. Саме в них вона вчиться пізнавати Бога, молитися, участі в богослужіннях, християнських цінностей… Зростаючи, особа має вчитися та будувати особистий зв’язок із Богом, пізнавати Його волю та вміти у ній розкрити найкращу пропозицію для себе.
Коли особа дорослішає та має намір створити сім’ю, попереду знову «школа».
Адже будувати відносини та їх підтримувати – це мистецтво, якого треба постійно вчитися. Щоденний побут, вирішення нагальних справ завжди ставлять перед подружжям нові завдання, які потрібно долати. Коли ж виникають конфлікти чи суперечки, то для відновлення стосунків важливо бути готовим, в особливий спосіб, сідати за «життєву парту» та вчитися нелегкої, але дуже необхідної науки життя – прощення і примирення. Коли подруги стають батьками, з однієї сторони вони стають вчителями своєї дитини. Однак, насправді з моменту входження у це нове становище
їм, можна сказати, потрібно стати «учнями», адже треба так багато вчитися – догляд та виховання дитини, поява нових обов’язків…
І ось промайнули літа. Виросли діти, підростають внуки… Можна сказати,
життя невпинно наближається до свого обрію. І як не дивно, тут знову треба бути готовим вчитися. Вчитися прийняти нові обставини життя, зміни у здоров’ї, відхід близьких і дорогих осіб… Адже попереду остаточний життєвий екзамен, який кожна людина має скласти особисто. Здатність прийняти та пройти ці нелегкі досвіди становитимуть вагомим чинником в успішності цього іспиту.
У кожному навчальному закладі важливими є вчителі. Тим більше важливо мати добрих наставників по житті. Як ми вже згадували вище, батьки є першими наставниками для своєї дитини, але не єдиними. З роками дитина, а пізніше доросла особа, зустрічатиме багато людей. Так важливо, щоб серед них знайшлися добрі та гідні для наслідування особи. Однак кожна людина може мати найкращого Вчителя у своєму житті. Так, цим наставником є Христос! Він сам це вказав. У Євангелії згадуються його слова: «Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите…» (Ів.13,13).
Отож, дай Боже кожному із нас найкращих наставників у нашій життєвій мандрівці та готовності завжди вчитися!
с. Рафаїла Чучман, Згромадження Дочок Матері Божої Неустанної Помочі.