“Дорогий” шклівчане, звертаюся до тебе, точніше до твоєї совісті.
Гуляючи, сьогодні, по лісу, могла милувати природою, дивлячись тільки вгору. Опустивши свої очі донизу, я не могла зрозуміти, де я? На звалищі, серед використаних підгузників і стаканчиків з під польського йогурту і іншого лахміття. Ти думаєш, твоїй дитині буде де погуляти? Чи шкода тобі 40 грн. для вивозу сміття…
На початку осені цього ще не було (ми часто там гуляли)!
Куди звертатись в таких випадках?
Йшла додому і плакала від байдужості і вседозволеності…”