16 січня 2014 року Верховною радою України, з суттєвим порушенням регламенту, були прийняті так звані «Диктаторські закони». Вони суттєво порушували права громадян та стали причиною початку великого кровопролиття в Україні.
Станом на середину січня 2014 року Революція Гідності фактично зайшла в глухий кут. Жодна з вимог Майдану так і не була виконана владою, а влада, зі свого боку, так і не змогла зупинити протестну хвилю в країні. Дві спроби силового придушення Майдану провалилися, а всі інформаційні потуги направлені на дискредитацію протестів мали зворотно пропорційний ефект для самої влади.
Опираючись на підтримку Московії, яка на той момент залишилася єдиним зовнішнім союзником тодішнього Президента Януковича, влада вирішила продовжити політику придушення Майдану. Саме для цього, 16 січня провладною більшістю в Верховній Раді України, з грубим порушенням регламенту, був прийнятий пакет законів, які в народі згодом назвуть «Диктаторськими», «Драконівськими» чи «Законами 16 січня», а цей день «Чорним четвергом».
Напередодні між представниками провладних та опозиційних партій йшли запеклі суперечки про проект державного бюджету на 2014 рік, який стояв на порядку денному Ради саме 16 січня. Опозиція продовжувала блокувати трибуну, а вранці 16 числа у своїх кабінетах були заблоковані голова ВРУ від провладної Партії регіонів Володимир Рибак та його заступник, комуніст Ігор Калєтнік. Проте останньому вдалося втекти з власного кабінету та загадковим чином опинитися в залі Верховної Ради.
Запеклий комуніст, а по сумісництву митний олігарх Калєтнік розпочав пленарне засідання та поставив на голосування проект бюджету, а паралельно з ним пакет змін до 10 законів. Так як система голосування «Рада» в цей момент не працювала — вони були «прийняті» шляхом підняття рук депутатами від провладної більшості. Вся ця «законодавча процедура» тривала менше чим 30 секунд, а підрахунок голосів (рук) тривав ще менше і голова лічильної комісії Володимир Олійник миттєво оголосив результат — 235 голосів.
Як вияснилося пізніше, ця театральна вистава була спланована заздалегідь, а більшість депутатів, що піднімали руки, навіть не здогадувалися за що вони голосували. Суть прийнятих законів полягала в суттєвому врізанні конституційних прав та свобод громадян та в одномоментному перетворенні України в тоталітарну державу. Зокрема:
1. Обмежувалася свобода мирних зібрань, гарантованих ст.39 Конституції України;
2. Обмежувалася свобода слова в ЗМІ та інтернеті, створювалися законодавчі умови для цензури;
3. Закони обмежували діяльність громадських організацій, які отримували допомогу від західних фондів на розвиток демократії в Україні;
4. Обмежувався доступ до інформації про майновий стан чиновників та членів їх родин;
5. Повністю розв’язувалися руки всім репресивним органам для придушення будь-яких протестів проти діючої влади.
Співавторами законів були, тепер біглі в Московію народні депутати від Партії регіонів Володимир Олійник та Вадим Колісніченко. Текстовий аналіз цих законів дає розуміння про їх повну відповідність з аналогічними нормативними актами, що на протязі декількох років підряд приймалися в Московії для встановлення там Путінського тоталітарного режиму.
Незважаючи на обурення українського суспільства та заклики світових лідерів відмінити закони, Президент Янукович їх підписав, а вже 21 січня 2014 року вони були опубліковані в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Більшість диктаторських законів набули чинності на наступний день — 22 січня.
Якщо підсумувати, то головним наслідком прийняття «Законів 16 січня» була трансформація відносно мирних громадянських протестів в жорсткі силові протистояння з правоохоронними органами з застосуванням зброї та великими людськими жертвами.
