25 грудня 1991 року о 19-00 по центральному телебаченню СРСР востаннє виступив президент СРСР Михайло Горбачов з повідомленням, що «в силу обставин, що склались з утворенням Співдружності Незалежних Держав я припиняю свою діяльність на посту Президента СРСР». О 19-38 на куполі Кремлівського палацу було спущено прапор Радянського Союзу, який після майже 70-и років припинив своє існування.
Союз Радянських Соціалістичних Республік формально був заснований 30 грудня 1922 року на I Всесоюзному з’їзді Рад у Москві, хоча жодних договорів чи установчих документів того дня підписано не було. Лише 6 липня 1923 року сесія Центрального Виконавчого Комітету СРСР в перший день своєї роботи ввела в дію Декларацію і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР». До складу нової держави увійшли Російська СФРР, Українська СРР, Білоруська СРР та Закавказька СФРР, які формально мали право на вихід із союзної держави. Шляхом зміни адміністративно-державного устрою і анексій у складі Радянського Союзу згодом з’явились нові республіки зі статусом союзних, кількість яких зросла до п’ятнадцяти.
Економічна криза початку 1980-х років спонукала радянське керівництво до проведення реформ, які весною 1985 року ініціював щойно обраний генеральним секретарем ЦК КПРС Михайло Горбачов. Квінтесенцією його соціально-економічної програми, викладеної 23 квітня 1985 року на пленумі ЦК КПРС, стало завдання з «прискорення соціально-економічного розвитку», якого планувалось досягнути шляхом «інтенсифікації економіки і прискорення науково-технічного прогресу, перебудуви управління і планування, структурнуої та інвестиційної політики, повсюдного підвищення організованності і дисципліни, докорінного покращення стилю діяльності».
Програма, що отримала назву «перебудова», інноваційних підходів до реформування країни не містила, економічну ситуацію принципово не покращила й відповідальність за її провал було покладено на «старі кадри», «апарат» та «бюрократів». Втрата довіри до влади через приховування наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року, непослідовність і безсистемність реформ привели до ще більшого поглиблення економічної кризи в СРСР, ідеологічні основи якого похитнулись з пробудженням національно-культурних рухів у 1987-88 роках, які пройшли під гаслом «Більше демократії!».
Вільні вибори до парламенту 1989 року позбавили Компартію домінуючого положення у радах, робітничі страйки засвідчили гостроту соціально-економічних проблем, а міжетнічні конфлікти – зростаючі сепаратистські тенденції у союзних республіках. Відмові Компартії від монополії на політичну владу ситуацію не покращила: незадоволення політикою «центру», нездатного опанувати кризову ситуацію, привело до того, що на початок 1991 року практично всі союзні республіки прийняли декларації про суверенітет, а деякі й оголосили про намір вийти зі складу СРСР. Вихід зі скрутного становища Михайлу Горбачову і його близькому оточенню бачився в оновленні союзного договору, який мав би трансформувати країну у конфедеративний Союз Суверенних Держав (ССД).
Процес створення Союзу Суверенних Держав був ініційований Михайлом Горбачовим у квітні 1991 року й проходив за участі дев’яти з п’ятнадцяти республік СРСР – Росії, України, Білорусії, Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Таджикистану, Киргизії і Туркменії.
Невдала спроба консервативного крила радянського керівництва в серпні 1991 року зупинити дезінтеграційні процеси усуненням з посади Михайла Горбачова змінила розстановку політичних сил в країні на користь союзних республік, перш за все РРФСР, президент якої Борис Єльцин відіграв ключову роль у придушенні путчу. Перехопивши ініціативу, він задекларував своє бачення виходу зі складної політичної ситуації – повний демонтажі владних і силових структур СРСР, відмова від ініційованого Горбачовим процесу створення ССД й укладення нової союзної угоди на принципово нових засадах.
За таких обставин лідери трьох республік-засновниць СРСР (четверта, Закавказська федерація, припинила своє існування у 1936 році) 7-8 грудня 1991 року у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі (Білорусія) підписали «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав», якими оголосили, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє своє існування». 10 грудня «Угоди» були ратифіковані Верховними радами Білорусії і України, 12 грудня – Росії, котрі у ті ж дні денонсували «Договір про утворення СРСР 1922 року».
Михайло Горбачов кваліфікував Біловезькі угоди як антиконституційні і 18 грудня розіслав керівникам союзних республік лист, в якому виклав свою позицію щодо створення СНД. Однак його аргументи були проігноровані і підписаним 21 грудня на нараді в Алма-Аті спеціальним «Протоколом до Угоди про створення СНД від 8 грудня» до СНД приєднались Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменія та Узбекистан, окремим пунктом зазначивши, що «з утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування», а взаємодія учасників організації «буде здійснюватися на принципі рівноправності через координуючі інститути, які формуються на паритетній основі та діють у порядку, що визначається угодами між учасниками Співдружності, яка не є ні державою, ні наддержавним утворенням».
«Що сталося, то сталося. Я повинен визнати те, що трапилося реальністю. Буду поважати вибір представницьких органів, іншого собі не дозволю. Але це не означає, що я не маю своєї оцінки, своєї точки зору. Я запропонував суспільству варіанти, нехай люди розмірковують. Ви знаєте, що я здатний йти на компроміси, але є речі, через які переступити не можна» – Михайло Горбачов, 21 грудня 1991 року
Не маючи жодних важелів впливу на ситуацію, Михайло Горбачов прийняв рішення подати у відставку. 23 грудня у нього відбулась десятигодинна розмова з Борисом Єльциним, на якій була узгоджена процедура переходу державної влади, передача особистого, т. зв. «сталінського архіву» Горбачова, а також умови його відставки: президентська пенсія, дача, автотранспорт, охорона, приміщення для іменного фонду.
Офіційну заяву було вирішено зробити після Різдва, щоб «не псувати свята моїм західним прихильникам», як згодом згадував Горбачов. З нею перший і останній президент СРСР виступив 25 грудня 1991 року о 19:00 у прямому ефірі центрального телебачення, за кілька хвилин до того підписавши указ про «Про складання президентом СРСР повноважень Верховного Головнокомандувача Збройними силами СРСР і скасування Ради оборони при президенті СРСР». О 19:38 з флагштока Кремлівського палацу в Москві було спущено державний прапор СРСР і піднято державний прапор Російської Федерації.
«В силу ситуації, що склалася з утворенням Співдружності Незалежних Держав, я припиняю свою діяльність на посту президента СРСР. Приймаю це рішення з принципових міркувань. Я твердо виступав за самостійність, незалежність народів, за суверенітет республік. Але одночасно – і за збереження союзної держави, цілісності країни. Події пішли іншим шляхом. Запанувала лінія на розчленування країни і роз’єднання держави, з чим я погодитися не можу» – З телевізійної заяви Михайла Горбачова 25 грудня 1991 року.
Після телевізійного виступу Михайло Горбачов дав коротке інтерв’ю і повернувся до свого кабінету в Кремлі, щоб передати ядерні шифри президенту Російської Федерації Борису Єльцину. Попри домовленість, той зустрічатись в кабінеті колишнього президента СРСР відмовився і двоє полковників, що скрізь і постійно супроводжували Горбачова, відповідаючи за «ядерний чемоданчик», перейшли у розпорядження міністра оборони СРСР Євгена Шапошникова.
Радянський Союз після майже семидесяти років припинив своє існування. Його розпад був легітимізований внутрішнім законодавством колишніх радянських республік, а також їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти ще до кінця 1991 року.
Більше новин на: Яворів Інфо
