Обрізання (Найменування) Господнє

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Цей празник ми святкуємо 14 січня. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’я­заний неодмінно виконувати релігійно-обрядові приписи Мойсеєвого закону для ізраїльського народу. Та все-таки Він, плоттю Своєю походячи і належачи до нього, їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.

Старозавітнє обрізання було своєрідним прообразом новозавітнього хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення й навернення до правдивої й спасаючої євангельської віри “нерукотворним обрізанням”, каже до таких віруючих Нового Завіту: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2, 11-12).

Або, іншими словами, головна суть цього “нерукотворного обрізання” (людського серця) полягає в тому, що “ось настають дні, – говорить Господь, – коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт…”. Й “у той день назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа зберуться в Єрусалим і не будуть більше чинити [переступів і провин] за впертістю [колишнього] злого серця свого”. Бо Я “вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата і говорити: “пізнайте Господа”, бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, – говорить Господь, – тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше” (Єр. 3, 17; 31, 31,33-34).

Тобто “і дам їм серце єдине, і дух новий вкладу в них, і візьму з тіла їх серце кам’яне, і дам їм серце плотське” (Єз. 11, 19). Й унаслідок такої Господньої “трансплантації” і твориться “новий Ізраїль” – правдива спільнота новозавітнього Божого люду (“свідків” Христових), починаючи від рідної хати й місця проживання “та аж до краю землі” (Діян. 1, 8). Себто, Тіло Христове, складене з дійсно духовно “народжених звище” (Ін. 3, 3,7) представників численних і різних націй і рас, мов, наріч і діалектів, культур, етносів та племен, а також еклезіально-теологічних традицій і деномінацій східного і західного походження: “Ви – наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди; ви показуєте собою, що ви – послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця” (2 Кор. 3, 2-3).

І як наголошував Сам Ісус, таке служіння “проповідування Євангелія всьому творінню” цих – істинних і активних, з “обрізаним” серцем, “віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові” (Мк. 16, 15,17,18). Крім того, в їх середовищі – під благодатною дією Святого Духа – “і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння” (Іоїл 2, 28).

І цей пророчий Дух Бога Живого ясно дає зрозуміти Своєму Тілу Христовому, що наразі ми, судячи з усього, проживаємо якраз “в останні роки” і “в останні дні” (Єз. 38, 8,16) всесвітньої Історії спасіння. Коли масштабно демонічна “ось, темрява землю вкриває, а морок – народи” (Іс. 60, 2). Тим паче, “бо зійшов диявол до вас, у великій люті, знаючи, що небагато йому залишилося часу” (Одкр. 12, 12). А тому, дуже схоже, вже невпинно наближається до свого логічного завершення та – спасаюча й відроджуюча до нового життя і зцілююча (духовно й фізично) всіх людей благословенна місія, коли народом Божим “і буде проповідуване це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець!” (Мт. 24, 14).

Й саме тоді, коли вже вдруге на Святу Землю, в Єрусалим, і прийде Син Божий, то неодмінно “настане [Його судний] день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто [вчасно й у щирому покаянні і смиренні] прикличе ім’я Господнє [Ісуса Христа], спасеться”. Й саме в Церкві Божій і “буде спасіння, як сказав Господь” (Іоїл 2, 31-32). Й, при цьому, як пообіцяв Він Сам, “а ось на кого Я [милостиво] спогляну: на смиренного й скрушеного духом [тобто з покаянно-“обрізаним” серцем] і на того, хто [благоговіє і] тріпоче перед словом Моїм” (Іс. 66, 2). Й у тому часі до Божого спасіння “ввійде повна кількість язичників”, разом з якими неодмінно й “увесь Ізраїль спасеться” (Рим. 11, 25,26).

Празник Обрізання, хоча вважається великим, однак не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різд­ва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст.)

Більше новин на: Яворів Інфо

Поділитись:
НА ГОЛОВНУ