По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з’їзд. Всі повинні були з’явитись з бандурами, тому що крім власне з’їзду, будуть і творчі змагання.
30 грудня 1930 року – день відкриття з’їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку. Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір, щільно уклали в вантажівки і накрили брезентом. Вже через 1 годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин. Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикували незрячих кобзарів та їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу.
Загін особливого відділу НКВС УРСР почав розстріл. Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.
Комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».
Влада зобов’язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами.