На Львівщині за минулий рік було зареєстровано 172 випадки, коли діти втікали від батьків, опікунів та з інтернатів. Від початку 2017 року таких випадків вже 24.
«Коли діти втікають – чи від батьків, чи від опікунів, чи з інтернатів, розшукати їх та повернути додому – проблема поліції. Ми їх розшукуємо, повертаємо, а вони знову втікають. Для пошуків задіюється колосальний ресурс, тому, до цієї проблеми треба ставитись уважніше іншим уповноваженим службам, не допускати до втечі, попереджати ці випадки», – зазначив начальник ГУ поліції у Львівській області Валерій Середа.
Дитяча бездоглядність і безпритульність — одна з найактуальніших і найболючіших проблем сучасного суспільства. Такий висновок можна зробити з огляду на два аспекти. По-перше, відомості щодо поширеності цього явища хоч і різняться, але однаково вражають, враховуючи, що за кожною одиницею цих чисел стоїть життя та доля дитини — майбутнього суспільства, держави, людства взагалі. По-друге, тенденція до зростання дитячої безпритульності і бездоглядності вказує на недостатність, непослідовність і теоретичну необґрунтованість кроків, спрямованих на вирішення цієї проблеми з боку держави та громадянського суспільства.
Виникнення девіантної поведінки особистості відбувається під впливом несприятливих соціально-економічних, політичних чинників та визначаються біологічними, індивідуально-психологічними, соціальними, педагогічними причинами.
Умовно психологи виділяють наступні типи втеч із дому підлітків:
– емансиповані втечі зустрічаються найчастіше (45%) і здійснюються дітьми з метою звільнення від надмірного контролю дорослих, від набридлих обов’язків, щоб відчути “вільне легке життя”. Як правило, початок таких втеч співпадає з віком 12-15 років. Дані втечі здійснюються з одним-двома приятелями. У 85% до здійснення втеч діти пропускали уроки, у 75% втечі поєднуються із деліквкнтністю, у 32% – із вживанням алкоголю;
– імпунітивним втечам (26%) сприяють переслідування однолітків, пригнічений стан дитини, роль “попелюшки” у сім’ї. Дані втечі зазвичай здійснюються одним учнем і його поведінка підпорядковується одній меті – забути, відволіктися від складної ситуації. Інші негативні вчинки дитина не здійснює. Наприклад, гроші на їжу вона заробляє своєю працею, а не крадіжками. Вік імпунітивних втеч дуже різний – від 7 до 15 років;
– демонстративні втечі є наслідком реакції опозиції і спостерігаються у 20% випадків. Їх відмінність – відносно невеликий ареал: діти тікають недалеко і у ті місця, де їх можуть знайти чи побачити, вернути додому. Під час втечі діти ведуть себе так, щоб привернути увагу оточуючих. Причина даних втеч – прагнення привернути до себе увагу, інколи – прагнення певних переваг, виконання їхніх бажань, особливо тих, що допоможуть підняти власний рейтинг серед однолітків;
– дромоманичні втечі зустрічається у підлітковому віці рідко (9%). Втечі здійснюються внаслідок різкої і безпричинної зміни настрою, немотивованого потягу до зміни соціального оточення. Причину своєї втечі діти пояснити не можуть, власного вчинку соромляться.